Вже три тижні тому, 5 вересня, я повернувся в Київ, після того як покинув його з заплічником 14 липня. В форматі стислого, тезового, звіту, який започаткували якось ми з Толіком, я конспектую для тих кому ще не описав це в листі, а радше навіть знову для себе, те що сталося за ці 7 тижнів скитання.
"До скорого! Щасти =)"
В липні саме у Толіка гостював Джеймс, наш тепер спільний товариш-фізик з Британії, який приїжджав досліджувати Україну на цілих три тижні. Після того як ми провелися всі разом в Києві катанням на човнах на Дніпрі, я вирішив мінімально допомоти з культурною програмою і захопити його з собою до Чернігова. Так все і почалося, коли ми в одну суботу відвезлися туди автостопом і побродили містом до вечора. По дорозі до нашого водія підсідали ще якісь автостопники, що поверталися з Криму в Мінськ... Туди тримав шлях на наступний день і я.
Заночувавши у діда в Городні, на наступний день я перетнув кордон на "монументі дружби" - пункті зустрічі трьох держав України, Білорусі і Росії (де побував вдруге за життя). Цей маршрут "Городня - Сеньківка - Веселовка - Гомель" я давно хотів проробити автостопом і подивитися, чи це взагалі можливо (про запас був розклад електричок). Підвіз мене дядько, який їздить в Росію за бензином щодня. Я - пішки, а поруч в країну заходила білоруська бабуся на велосипеді. Прикордонники ввічливо цікавилися як я добираюся на попутках, дивилися на мій спальник, і що за подорож. Дощило. З сільської місцевості Добруського району я досить швидко вибрався до Гомеля з роботягою що возив зерно "урожай-2012". Під вечір неділі я в’їхав у Мінськ і зв’язався з Ганкою. Ми брейнстормили щодо того як збиратимемо і починатимемо на наступний день двотижневий волонтерський табір, і переглядали останні списки учасників. Ruzhany style!
Два тижні пролетіли в Ружанах Пружанського району (не плутати!) Брестської області. Прокидаючись щодня о 7 ранку, ми писали програму на поточний день, а я намагався зробити турбазу (вона ж монастир 1675 року), в якій ми квартирувалися, затишнішою. Запам’яталися міжнародний культурний вечір, де були представлені Україна, Чехія, Швеція і Білорусь... битви креативності і перший самотужки написаний вірш в стилі Маяковського - під час фарбування цегляних стін Ружанського замку сірою емаллю... Знову уроки кубика Рубіка, і, звісно, танці під Ляпіса! Чи не щоденний автостоп по області щоб проводжати людей на потяг. Замок в Косово! Блиск і парадокси білоруської райспоживчої місцевості, червоно-зелені пакети, п’ятизірковий санаторій на озері Паперня і льодовий палац в Пружанах, райцентрі населенням 17 тисяч. Тримав в руках справжню офіційну табличку "гісторыка-культурная каштоўнасць", яку можна повсюду побачити на відповідних об’єктах. Чудова команда волонтерів, дружня атмосфера, розмови по ночах, драники з каструлі, все було. Місцеві запрошували наполегливо приїжджати до нас ще, і справді, нас були раді там бачити. Роз’їжджалися дивно на автобусі що торохтить, з водієм Сашою, який показував нам Кабылаўку - улюбёную вёску прэзідэнта. Але було куди рухатися далі. "Czy dużo w Polsce autostopowiczów?"
В Мінську ми перетнулися з Толіком і провели пару днів з Катею, а також побачилися з Олею, з якою я вчився у Монро =) вона передала пакунок з листом для Білла і відвела нас у Belarus Free Theatre.
Я читаю англійсько-польский розмовник на мобільному на ходу. Рано вранці 1 серпня, серед декількох сотень тих хто їздить через кордон за своїми справами в електричці "Брест-Тересполь", що йде 18 хвилин: виїжджає о 8:01, а приїжджає о 7:19, було і згубилося таки двоє тих хлопців хто дійсно їхали кудись спрямовано, сунулися аж на Нідерланди. Панів на паспортному контролі це не збентежило. Ми в Речіпосполитій.
Першим хто нас підібрав на автостраді А2 до найближчого містечка, виявилася жіночка, що їхала з дитиною одного року в дитячому кріслі, і та сильно плакала, але вона все одно наполягала що довезе нас. Я розмовляю українсько-білорусько-російсько-польською і мене розуміють =) Кажемо, що сьогодні хочемо доїхати до Познаня. - "То доїдете!". - "А завтра, до Берліна". - "Та, доїдете!". Проїхали через саму Варшаву швиденько через центр, бачили стадіон Народовий. Ночували в Познані у родині професора-фізика, який говорить російською. Там я забув свою блакитну лижну маску.
"Berlin-zentrum ist andere Seite!"
Дальнобійник Маріуш їхав собі з Білостока в Нідерланди. З ним наші шляхи зв’язалися на половину того дня. Він розмовляв з нами теж російською, в Польщі багато хто то таки вміє. Ми в Німеччині, але нас перевіряє митний контроль. Zoll! То було цікаво переповідати. "Guten Tag". Почитали, відпустили.
На наступний ранок, прогулянка, дощ, прощання з Біллом знову, і знову ми опиняємося десь на автобані і раптом у машині з жовтенькими номерами NL. Того вечора ми відзначаємо своє потрапляння в Нідерланди, горланячи пісні на темних вулицях опівночі. Нас хтось запрошує за столик і пригощає пивом.
"Het is mijn fiets!"
Конференція ICPS 2012 була дуже файно організаторами організована. На всіх 350 учасників з ~30 країн було виділено по велосипеду і по Хайнекену щовечора. Я намагався вчити нідерландську мову, але, всі мають рацію, то важко, бо всі говорять англійською. Я дав свою 15-хвилинну лекцію в University of Twente, Enschede, а ще довідався що таке ASML і ми побували на цій крутій корпорації. Бачив живого нобелівського лауреата з фізики і на лекції задавав йому питання, на яке той навіть відповів. Також долучився до постійних учасників IAPS - International Association of Physics Students. Тиждень ми знаходилися, жили і насолоджувалися духом міста Утрехта в землі Loesje, старих каналів, широких байк-лейнів на дорогах і тюльпанів. "Let me teach you the most useful Dutch word: lekker". Втім, то було часто для мене медитативно і я намагався знайти і ідентифікувати себе, катаючися, сам чи не сам, вечорами бруківкою Утрехту повз кофішопи і старі церкви, ввімкнувши динамку і дзвонячи у дзвоник на кермі. Ich liebe Deutschland
Я ж залишився вивчати що то є за земля Schleswig-Holstein.
"Welcome to the richest country in the world"
В аеропорту Карлсруе/Баден-Баден до мене долучилася Катя, ставши моєю супутницею-компаньйоном до кінця всієї подорожі. Наступного дня, так і не знайовши вписки у Страсбургу, і тому відмінивши цей варіант, ми рушили прямо в Люксембург, куди добралися за цілих 10 машин. В країні ми на двох потягах добралися до будинку родини, яка запросила нас на два дні. Це не найбагатша люксембургська родина, вони мають всього лиш 12 кімнат, 4 поверхи, 3 ванних кімнати і підвал.
Розмір країни - 82 на 57 кілометрів. Квиток на транспорт коштує 1,5 євро і дійсний на будь-який вид транспорту в межах країни з необмеженою кількістю пересадок протягом двох годин. За цей час можна добратися в будь-яку точку країни. Середньостатистичний мешканець країни зі школи володіє 4 мовами: EN, FR, DE, LU (мікс вищеперерахованих з голандською). Відповідно, в щоденному спілкуванні можна користуватися будь-якою з них.
Для нас Люксембург став пункт переналаштування з німецької на французьку і нічної прогулянки темним хайвеєм.
Voilà
Посеред Бельгії посеред схилів існує таке місце, куди сортуються мігранти, які потрапили в країну і вимагають там політичного притулку. Це можуть бути люди без громадянства, без паспорту, без квитків, але кожен зі своєю історією і мовою. Це сюрреалізм. В цій комуні опинилися і ми - в якості волонтерів.
Ось дядечко з Північної Кореї, який розмовляє лише корейською. "Чосон?" - "Yes!". Перекладача немає, приходьте завтра. Обід, вечеря. Миття посуду.
Але, і подорожі. Північне море знову. Брюгге! Брюссель двічі на годинку. Декілька поїздів по країні. Привітні землі Бельгії, вафлі і картопля фрі. Концерт на закриття табору, я - в зеленій сорочці і краватці намагаюсь подякувати за все і розпрощатися. Чи перетнуться шляхи людей в таборі коли-небудь в майбутньому, як, і який взагалі вплив справили на них ці два тижні нашої присутності, залишається питанням загадковим.
З Бельгії ми з Катею виїхали 1 вересня.
"могу приютить в Праге, звони смски не работают"
Заїзд в Чехію був географічно нераціональним, але прийнятим у зв’язку з тим, що там я міг побачити Чадаша, давненного товариша з Туреччини, який прилетів на свій ворккемп. В подорожі поняття відстані, маршруту, і фіксованих дат дуже ефемерне... Шлях через Баварію і Чехію виявився нічим не довшим, і ми опинилися в потрібний час у потрібному місці. На випадковому провінційному залізничному вокзалі в Чехії, куди ми доїхали автостопом. Чеські водії завжди всі до одного переймалися подальшою долею своїх пасажирів і підвозили досить далі, де буде точно найліпша позиція. Не підвели ні разу.
В Прагу ми приїхали потягом і пробіглися галопом протягом декількох годин того вечора. Те, чого я нарахував в місті-перлині найбільше - це пунктів обміну валют, де сидять китайці і турки. Але мости красиві, і вся Чехія мені справді нагадала ті кольори що намальовані в мультику KRTEK Зденеком Мілером. Після Німеччини граничний перехід був дуже помітний. Попрощалися з Чехією ми в день, коли закінчилися шкільні канікули, в автобусі поруч з дітьми з портфеликами які рухали на перший день занять, а ми десь під Брно, випивши файно чеського пива, зі скрипом поїхали наполегливо в Польщу, в Катовіце.
Там ми з Катею кидали монетку, чи поїдемо разом в Мінськ, чи разом у Київ. Випав Київ. Все по-чесному.
З пакуночками з їжею, дбайливо спакованими нашими господарями в Битомі, і з написом "Good luck!", ми рушили на автостраду А4, яка їде на схід повз Краків до межі з Україною. З заплічника стирчав жовто-блакитний прапорець, аби було видно здалеку. Все спрацювало і з заходом сонця ми котилися повз рідні сині вказівники до міста Львова. "Ну вже їдемо, нікуди не поспішаємо. Ховайте ті свої картонні таблички". Дядько віз з Німеччини пічку і дуже хвилювався на митні. Фотознімки з Євро-трипу тут: http://vk.com/album4695744_162948177
Потім був вокзал Львова, зала чекання, і пляшка "Старого міста" за успішний фініш. І два квитки поруч у плацкартний вагон до Києва.
Епілог
Катя рушила додому в Мінськ через два дні пізніше. В той же день, п’ятницю, я продовжив собі літо і звалив на вихідні у Кам’янець-Подільський, де побував також вперше, блукав холодним сутінковим осіннім містом. Після цього я мусив повертатися в Київ остаточно і розбиратися з університетом і подальшим життям.
"Ось так коротенько звучить моя подорож... Різна та цікава, вона відкарбується в моєму житті. Я це знаю." (с)
